Відколи розпався Радянський Союз, Росія не припиняла вести свою гібридну війну. Ця її діяльність в Україні почалася щойно країна проголосила незалежність; 1993 року Росія вже видавала свої паспорти українським громадянам в Криму. Так само громадські організації, створені за сприяння російського уряду, активізувались в Криму й на Донбасі задовго до останніх актів російської агресії. До того ж, Росія завжди панувала в українському інформаційному середовищі; російські телепрограми, фільми, серіали, книжки та преса завжди переважали на українському ринку до 2014 року.
Принагідно Росія переводить свою підривну діяльність у воєнну площину – як вона зробила це в Україні 2014 року. З огляду на двадцятисемирічний досвід співіснування з північним сусідом, в нагоді може стати історичний огляд російської інформаційної агресії в Україні. Ми добрали десять англомовних досліджень російської пропагандистської діяльності в Україні, які можуть бути корисними всім, хто цікавиться, як працює Кремлівська кампанія дезінформації.
Ця аналітична розвідка «InternewsUkraine» та «UkraineWorld» підсумовує український досвід протидії кремлівській пропаганді та інформаційній агресії. Матеріалом для неї послужили дослідження групи українських авторів, а також їхні інтерв'ю з провідними українськими діячами з громадського суспільства та ЗМІ, експертами в сфері аналізу інформації, вивчення російської пропаганди, викриття фейків та інформаційної безпеки. Автори аналізують зміст і форми російської пропаганди й дезінформації в Україні, основні стереотипи, підходи, інформаційні канали тощо. Автори пропонують також політичні рекомендації для міжнародної спільноти та українських посадовців.
Проект «StopFake» від 2014 року постійно спростовує російські фейки та перевіряє факти. За останні роки команда проекту викрила понад тисячу міфів. У вересневому звіті минулого року автори проаналізували 919 історій та стереотипів, надрукованих чи озвучених в ефірі з березня 2014 по червень 2017, які потрапили в поле зору «StopFake».
У звіті наведений список ЗМІ, які були джерелом або поширювали фейкові історії. Автори також називають головні тенденції у поширенні брехливих новин різними типами ЗМІ, досліджують загальну структуру фальшивих історій і сюжетів у пропагандистських стереотипах, створюваних російською пропагандою.
«Тексти», український сайт, який працює з даними з допомогою машинних алгоритмів, дослідив близько мільйона текстів, опублікованих протягом одного року на так званих «помийних» сайтах. Такі ресурси становлять частину величезної «екосистеми» сайтів, мета яких – генерувати трафік. Це суміш брехливих, правдивих, напівправдивих і брехливо розтлумачених новин. Загалом такі сайти збирають близько 50 мільйонів відвідувань на місяць.
Українська організація «VoxUkraine» проаналізувала архів з понад 9 мільйонів твітів «начебто пов'язаних» з російським «Агентством Інтернет-досліджень». Надрукований масив даних містить інформацію про 3667 екаунтів, керованих з російської «фабрики тролів». 774957 твітів з цього масиву даних були про Україну, вони походили з 1369 екаунтів.
У дослідженні наведено головну інформацію про ці екаунти, період їхньої діяльності та найпопулярніші теми, які розробляли російські тролі.
Харківська аналітична компанія «Singularex» дослідила організаційну структуру чорного ринку для маніпуляцій в соціальних мережах. Дослідники виявили численних інтернет-провайдерів, які дозволяли користувачам купувати вподобання, схвальні коментарі та підписників у різних соціальних мережах. Цю тактику можна використовувати для маніпулювання громадською думкою про товари, послуги і навіть політику. Ось чому більшість клієнтів постачальників послуг з маніпуляцій в соціальних мережах – це політики й бізнесмени.
Постачальники таких послуг базуються в різних країнах, але три головні розробники програмного забезпечення та значна частина послуг з обслуговування інфраструктури – російські організації, багато з них відкрито працюють з Росії.
Це дослідження – продовження розвідки «Слова та війни», опублікованої «InternewsUkraine» та «UkraineWorld» минулого року. Цього разу автори зосередилися на способах протидії російській інформаційній агресії. Україна першою зазнала організованої інформаційної атаки з боку Кремля й першою змушена була розробляти способи боротьби з нею. Дослідження аналізує відповідь України на небезпеки, які відтоді стали спільними для багатьох інших країн, узагальнює національний досвід в розв'язанні проблем, які вже стали глобальними.
Автори пропонують рекомендації міжнародній спільноті, національним урядам і парламентам, українському уряду й парламенту, а також громадянському суспільству (українському й міжнародному) та інституціям ЄС.
Група з аналізу гібридних загроз ГО «Український кризовий медіа-центр» дослідила російську пропаганду як метод, базований на наративах. У своєму дослідженні автори проаналізували методи, інструменти й стереотипи, до яких вдаються російські ЗМІ, щоб створити для своєї російської аудиторії образ загрози, що йде з Заходу – переважно стосовно України.
Розвідка описує російський медіаландшафт та називає основних дійових осіб у поширенні дезінформації; аналізує різні стратегії Кремля на телебаченні та в інтернеті; а також викриває головні наративи, поширювані Москвою. Група з аналізу гібридних загроз також регулярно публікує нарізки з головних російських політичних ток-шоу, які можна знайти за посиланням.
Цей звіт програми «Kremlin Watch» аналізує різні шляхи, якими Україна намагається протидіяти російським інформаційним атакам. Він охоплює період від анексії Криму до кінця 2017 року й оцінює ефективність державної політики та діяльності громадянського суспільства в Україні. У звіті розглянуто чотири категорії способів боротьби: внесення теми ворожої дезінформації до порядку денного зовнішньої та безпекової політики; публічне спростовування спонсорованих Кремлем демаршів; викриття суті й носіїв кампанії з дезінформації та системне формування у вільних суспільствах імунітету до пропаганди.
Дослідження також підсумовує головні уроки з українського досвіду боротьби з російською дезінформацією.
Ця стаття експертів Королівського інституту міжнародних відносин («Chatham House») досліджує динаміку цифрової дезінформації в російсько-українському конфлікті. Проаналізувавши участь соціальних мереж в поширенні інформації про одну з найважливіших подій конфлікту – катастрофу літака Boeing 777 «Малайзійських авіаліній» (MH17) над Україною – автори досліджують, як держава, ЗМІ та громадянське суспільство поширюють суперечливі заяви про причини катастрофи. У звіті проаналізовано близько 950 000 твітів.
Це дослідження свідчить, що окремі громадяни не просто поширюють урядові звернення, вони є найактивнішими носіями як дезінформації, так і контрінформації. Автори піддають сумніву твердження щодо організованих державою інформаційних війн в Україні та вказують на важливість громадянської активності в боротьбі за правду в міжнародних конфліктах.
Цей звіт Євразійського центру Атлантичної ради США (Atlantic Council Eurasia Center) зосередився на висвітленні менш відомого елементу кремлівської політичної агресії: плекання політичних союзників в серці Європи. Автори визнають, що кремлівські мацаки простяглися за межі України, Грузії чи Східної і Центральної Європи – вони проникли глибоко й далеко в серце західних суспільств.
Приховані методи діяльності Кремля всебічно висвітлені в іншому дослідженні Атлантичної ради: «Ховаючись у всіх на очах: війна Путіна в Україні». Ця розвідка подає незаперечні докази прямого російського військового втручання на сході України, попри те, що російське керівництво досі заперечує свою безпосередню участь.
___________________________________________________
Багато досліджень про російські технології дезінформації не згадано в цьому огляді. Російська пропаганда постійно розвивається, набуває нових форм, адаптується до роботи в кожній країні. Нижче наведено кілька посилань, які допоможуть вам тримати руку на пульсі останніх досліджень у сфері пропаганди й дезінформації:
Ця стаття підготовлена за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
