2018 року Україна здійснила важливий цивілізаційний вибір, якого давно прагнула: після трьохсот років офіційного (і більшість вважає, насильного) підпорядкування Московському патріархату Російської Православної Церкви, Вселенський Патріарх нарешті визнав Православну Церкву України повноправною автокефальною церквою. Та поки українці радіють довгоочікуваній незалежності церкви, лють російської державної машини, поширювана через потужні пропагандистські засоби, здається, не має кордонів. У заявах російськими медіа з цього приводу лунають звинувачення в розколі з боку української церкви, трагічно відірваної від «матері-Церкви» (українці, при цьому, співчутливо представлені як «заблукані вівці» російської церкви), а також звинувачення у нестримному терорі проти приходів Української Православної Церкви Московського патріархату.
«Середньовічні методи політичного шантажу: підпалюють церкви канонічної Церкви (читайте: Російської церкви в Україні)», – це заява «РЕН ТВ», російського федерального каналу від 11 грудня. «Russia Today», пропагандистський телеканал, який не потребує додаткової презентації, цинічно описав новостворену церкву як «держзамовлення», намагаючись підкреслити, що природа Української Церкви начебто виключно політична. Російські ЗМІ дійшли до того, що одностайно заявили, що Вселенський Патріархат начебто взагалі не має права надавати автокефалію, а це вже, м'яко кажучи, цілковито помилкове твердження.
Згадане вище – хороший приклад недавніх продуктів російської пропаганди щодо України. Утім, є три основні ідеологічні стереотипи, які Москва просуває вже багато років. Перший зосереджений на тому, щоб представити Україну державою-агресором з неонацистськими лідерами. Другий іде ще далі, й оголошує Україну неспроможною державою. Суть третього в тому, що Україна, її народ і держава, поступаються Росії, отож можуть існувати й вижити тільки під проводом «старшого брата» (звідси «заблукані вівці», пам'ятаєте?).
І треба сказати, що в останні кілька місяців російська пропагандистська машина знаходить, чим підживити усі три стереотипи.
Кількох знакових подій протягом останніх місяців, серед яких інцидент біля Керченської протоки наприкінці листопада, згадувана вище автокефалія, що її Православна Церква України, отримала на початку січня, а також недавній старт президентської виборчої кампанії виявилося більш, ніж достатньо, щоб підмазати іржаві (та попри все, невтомні) коліщата російської пропаганди.
Інцидент біля Керченської протоки наприкінці листопада, який був по суті прямою агресією Росії проти України, став для російської пропаганди прекрасною нагодою представити Україну правопорушницею й агресором. Заголовок «Українська провокація» – одна з найм'якіших і, мабуть, найпоширеніша в російських ЗМІ характеристика подій 25 листопада 2018 року. «Мова йде про українську провокацію разом з грубим порушенням державних кордонів Російської Федерації, з усіма відповідними наслідками для порушника», – говориться в статті про інцидент, опублікованій на сайті «Vesti.ru» 12 грудня 2018 року.
З цього видно, як висвітлення подій під належним кутом дає російській пропаганді можливість убити двох зайців одним пострілом: представити Україну, як державу-агресора, і надати вірогідні підстави для захоплення українських політичних в'язнів.
Крім того, такий пропагандистський продукт має ще й довготривалий ефект. Наприклад, на тлі повторюваних новин про те, що українці (начебто) порушують кордони їхньої батьківщини, російські чоловіки охочіше йтимуть воювати на окуповані території Донбасу захищати «русский мир».
Інше популярне тлумачення інциденту в кремлівських пропагандистських ЗМІ полягає в тому, що чинне українське керівництво прагне конфлікту з Росією заради збереження влади. «Порошенку потрібен конфлікт як для того, щоб дістати міжнародну підтримку, так і для зміцнення своїх позицій всередині країни, зокрема, мобілізувати електорат довкола головнокомандувача, що протистоїть агресії, або, якщо виборці все-одно його не підтримуватимуть, мати підстави для скасування виборів», – говориться в статті, надрукованій на сайті ukraina.ru просто в день конфлікту. Інші варіації тієї ж ідеї заходять навіть далі у виборі формулювань. «Порошенку потрібні були кров і потоплені кораблі ВМС України», – заявив 19 грудня телеканал «Russia Today».
Близькі президентські вибори в Україні послужили для російської пропаганди ідеальним приводом, щоб вилити на сусіда потоки бруду.
Кремль при цьому прагне представити Україну неспроможною державою, або, щонайменше, країною вічних проблем, яка зможе дати собі раду тільки під проводом свого великого брата.
«Найсправедливіші вибори» в історії України: як Порошенко збирається призначити себе президентом», – проголошує недавній заголовок на сайті з красномовною назвою «Антифашист». Саме формулювання навіює думку, що в Україні править жорсткий авторитарний режим. Можливо, такій заяві легше було б повірити, коли б вона не походила з держави, позиціонованій на шістдесят пунктів нижче за Україну в Рейтингу демократії 2018 від журналу «The Economist», не кажучи вже про те, що за результатами кількох національних опитувань, перемога Порошенка на цих виборах зовсім не очевидна.
«Українські вибори стали нелегітимним ще до їх проведення», – сміливо заявляє інший заголовок, на сайті інформагентства «News Front». Ця публікація дуже показова, бо містить усі звичні кліше російської пропаганди щодо цієї теми. Поміж іншого, таке, що Порошенко намагається позбутися мільйонів виборців (що, практично, це має означати?), які не збираються голосувати за нього. Ще одне говорить, що чинна українська влада з легкістю переступає правила ОБСЄ щодо міжнародних спостерігачів на виборах (звідси «нелегітимність» у заголовку вищезгаданої статті). Очікуваний загальний ефект від усіх цих інсинуацій – зобразити України авторитарною країною, де немає верховенства права й не поважають прав людини – образ, який об'єктивні міжнародні рейтинги легко спростовують.
Утім, подана вище картина була б неповною без іще однієї улюбленої теми російської пропаганди – ідеї про ймовірне зникнення України з карти Європи. «Єдиний спосіб запобігти розпаду України – це федеративний державний устрій», – така головна думка недавньої публікації на сайті «Regnum». Крім відвертої заяви, що Україна – неспроможна держава, стаття має менш очевидну мету просування цитованої вище ідеї. Річ у тім, що перетворити Україну на федеративну державу – незмінний пункт зовнішньої політики Росії, бо це зробило б Україну слабкішою, чутливішою до зовнішніх впливів і, відповідно, легше керованою.
Іншими словами, Москва діагностує хворобу цілковито здоровій людині, щоб прописати ліки, які цілком напевно вкладуть пацієнта в могилу.
Тут ідеться не лише про кілька найбезсоромніших випадків російської брехні щодо України, сказане вище свідчить, що Кремль має чудовий набір інструментів, які забезпечують безперебійну роботу пропагандистської машини. Було б великою помилкою недооцінювати винахідливість, невловимість та швидкість російської пропаганди, її рішучість пристосовуватись і не відступати. Звідси витікає багато висновків, як для України, так і для всього світу. Проте, найголовніший урок такий, що треба пильнувати й негайно реагувати, насамперед, у випадку таких закидів, тому що без боротьби в інтернеті, на телебаченні чи деінде на медіаполі, перемоги на фронті можна й не діждати.
Ця стаття підготовлена за фінансової підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
