Більшовики, що прийшли до влади після революції 1917 року, вважали спорт одним з аспектів побудови «нової людини». У цьому сенсі соціалізм не відрізнявся від пафосу атлетизму інших тоталітарних режимів ХХ століття, таких як нацизм чи фашизм.
Але під час Холодної війни спорт дедалі більше ставав частиною радянської «геополітики», адже СРСР намагався виставити спортивні досягнення як ознаку власної глобальної сили.
Футбол не був винятком, футбольні команди мали потужну владну підтримку, а міжнародні футбольні змагання за участі національної команди, нерідко розглядалися, без сумніву, через призму політичної боротьби з опонентами. Багатонаціональне утворення, СРСР поставив за мету сформувати єдиний «радянський народ» (насамперед, шляхом нівелювання націй та їхніх ідентичностей) і намагався представити спортивні, зокрема футбольні успіхи, як досягнення радянського народу.
У світі Радянський Союз за інерцією називали «Росією», а радянських людей, серед них і спортсменів – росіянами.
Насправді значну частину радянського футболу і його успіхів на міжнародній арені створювали не лише росіяни, а зокрема й українці , які часто-густо вели перед в радянській системі найпопулярнішого в світі спорту.
Ось лише кілька прикладів.
1. Футбольний клуб «Динамо» (Київ) – рекордсмен СРСР за кількістю чемпіонських титулів у вищій лізі
Від 1936 року, коли пролунав перший свисток на відкритті чемпіонату СРСР з футболу, і до розпаду радянської імперії 1991, «Динамо» (Київ) залишався найтитулованішою футбольною командою серед усіх учасників. Київський клуб виграв 13 чемпіонських титулів, обійшовши своїх найзапекліших суперників, – московські команди «Спартак» і «Динамо», які перемагали 12 і 11 разів відповідно. Мало того, Олег Блохін , упродовж 18 років видатний нападник київського клубу, здобув звання найкращого бомбардира радянської вищої ліги – він забив у чемпіонатах СРСР 211 голів.
Пісня «Віват, король» у виконанні грузинської співачки Тамари Ґверцетелі вшановує заслуги Олега Блохіна.
2. Переможець європейських кубків: «Динамо» (Київ) знову попереду
Шість перемог в домашніх чемпіонатах після першого успіху 1961 року створили міцне підґрунтя для першого досягнення на міжнародній арені: Кубок володарів кубків 1974/75 вперше в історії виграв радянський клуб – «Динамо» (Київ), який вирвав перемогу в угорського «Ференцвароша». Відтоді київське «Динамо» виграло ще два європейські кубки – Суперкубок УЄФА 1975 і Кубок володарів кубків 1985/86, перегравши європейських футбольних грандів: мюнхенську «Баварію» й «Атлетіко Мадрид» відповідно. Натомість жодна російська команда за радянських часів не вигравала європейських кубків.
Таким чином, саме українська команда, київське «Динамо», здобула найбільше в радянській історії перемог в європейських клубних чемпіонатах.
Чудовий гол О. Блохіна у фіналі Суперкубку УЄФА 1975 року в матчі проти мюнхенської «Баварії».
3. Українці в списку найкращих європейських футболістів
Успіх київського «Динамо» та його гравців у європейських турнірах визнали на європейському рівні. 1975 року, мабуть, найзнаменитіший український гравець радянських часів, Олег Блохін, отримав «Золотий м'яч» – нагороду найкращому європейському футболістові року. Через одинадцять років, 1986, інший український футболіст, одесит Ігор Бєланов, повторив досягнення Блохіна і також став європейським футболістом року й отримав «Золотий м'яч». Бєланов став другим українським і третім радянським футболістом в історії, після Блохіна й знаменитого голкіпера московського «Динамо» Льва Яшина, який здобув цю найпрестижнішу європейську футбольну нагороду. Завдяки їм, українські футболісти вийшли на перше місце серед радянських суперників за кількістю європейських титулів.
І. Бєланов забиває свій найкращий гол
4. Євро-88: українські футболісти як двигун збірної СРСР
Футбольна збірна СРСР, переможниця найпершого Чемпіонату Європи з футболу 1960 року, покладала великі сподівання на Євро-1988 у Західній Німеччині, тим більше, що пропустила попередні три чемпіонати. Однак, попри досягнення в другому турі (2 перемоги, 1 нічия, І місце) та перемогу над Італією в півфіналі, Радянський Союз поступився у фіналі Нідерландам.
Українські гравці були справжнім двигуном команди й збірна СРСР зупинилась лише за крок від другої перемоги в європейському чемпіонаті. 13 українців (з 20членів команди) і 7 київських динамовців у фінальному складі привели радянських футболістів до срібної нагороди Євро-88. 6 з 7 голів, забитих збірною СРСР, провели українці. До того ж тренером команди був тоді блискучий український футбольний тренер Валерій Лобановський.
Найяскравіші моменти фінального матчу Євро-88 між збірними командами СРСР і Нідерландів.
5. Валерій Лобановський: визнаний футбольний геній
«Лобановський, на мою думку, великий учитель футболу. А у великих вчителів завжди є чому повчитися», – каже в документальному фільмі «Лобановський назавжди» Карло Анчелотті, італійський тренер, який тричі вигравав Лігу чемпіонів УЄФА. Його слова – ще одна крапля в океані похвал на адресу Лобановського, які звучали з вуст легендарних українських та іноземних футболістів, менеджерів та інших людей, які мають стосунок до цієї найпопулярнішої гри у світі. Його фірмовим знаком, як футболіста, був удар «сухий лист» (ще відомий як «банановий удар»), яким м'яч просто з кутового удару летить у ворота, не торкаючись жодного гравця. Як футбольний менеджер він уславився тим, що впроваджував у футбольну тактику передові наукові досягнення і пропагував так званий «системний футбол», який вимагає від футболістів високої інтенсивності гри: незалежно від позиції, гравці повинні вміти діяти в різних зонах футбольного поля. «Лобановський одним з перших використав комп'ютер для аналізу матчу, розглядаючи гру не як окремі дії півзахисників, захисників і нападників, а як плинний процес, своєрідну людську хімію. Це – найяскравіше втілення радянської ідеї про те, як футбол може бути втіленням спільної колективної сили. Якась футуристична загальна футбольна мрія», – пише у своїй колонці в «Ґардіан» провідний спортивний оглядач Барні Роней. УЄФА вшанувала заслуги В. Лобановського, включивши його до списку 10 найкращих тренерів у європейській футбольній історії , разом з таким футбольними гігантами, як Йоган Кройф, Рінус Міхелс, сер Алекс Фергюсон та інші. Як бачимо, справді важко оцінити неймовірний внесок В. Лобановського в розвиток футболу; його футбольний геній неможливо осягнути повною мірою. У столиці України вулиця й стадіон «Динамо» названі на його честь.
Трейлер документального фільму «Лобановський назавжди»
Отож попри спроби розмивання меж між національностями в прагненні представити спортивні й футбольні здобутки досягненням радянських людей, футбол у СРСР у 1970-х – 1980-х рр. завдячує своїми успіхами насамперед українським гравцям і командам. Київське «Динамо» й талановиті футболісти, які грали в клубі в різні періоди радянської історії, разом з геніальним Валерієм Лобановським повинні бути й завжди залишатимуться невіддільною частиною української та світової спортивної історії.
Статтю створено за фінансового сприяння Міжнародного фонду "Відродження"
