Освіта для кожного: Як Україна запроваджує інклюзію в школах

27 вересня 2019 р.
Інклюзивна освіта – достатньо нове поняття для України, де загальний показник інклюзії тільки 7%. Однак, попри радянську спадщину сегрегації та нехтування людьми з інвалідністю, країна зробила величезні кроки на шляху до інклюзивного суспільства.
article-photo

Серед 700 тисяч українських дітей з інвалідністю в Україні понад 168 тисяч - з особливими освітніми потребами. Хоча лише 6 % шкіл мають інклюзивні класи, їхня кількість щороку зростає, відколи створено законодавчу базу для інклюзивної освіти.

Україна ступила на шлях до інклюзивного суспільства значною мірою завдяки колишній першій леді Марині Порошенко. Не маючи законотворчих повноважень, вона почала просувати питання інклюзивної освіти та ініціювала зміни в законодавстві. Відтак у 2017 році вперше в історії України до закону «Про освіту» внесли положення про захист дітей з особливими освітніми потребами.

Зробити інклюзію доступною

Щоб принести інклюзивну освіту у кожне місто й село, по всій Україні відкрито понад 580 інклюзивно-ресурсних центрів. Це нововведення прийшло на зміну неефективній практиці регіональних консультацій.

Щоб принести інклюзивну освіту у кожне місто й село, по всій Україні відкрито понад 580 інклюзивно-ресурсних центрів.

До 2017 року в Україні було тільки 25 психолого-медико-педагогічних консультаційних служб (по одній на область). Відтак вони були постійно перевантажені. Валентина Хіврич, генеральна директорка директорату інклюзивної та позашкільної освіти Міністерства освіти і науки України, каже, батьки часто скаржилися, оскільки діагноз нерідко ставили поспіхом, після 20 хвилин огляду. «Тож нам довелося створити орган, який відійшов би від діагнозу і дозволив би належно обстежити дитину, відповідно до міжнародних та національних норм, і зробити ґрунтовний висновок»,— розповідає вона для «UkraineWorld».

Сьогодні перевірка дитини може займати до 10 днів. Вона включає психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини, пропонує корекційно-розвиткові послуги та іншу кваліфіковану підтримку у разі потреби. Що важливіше, висновок цієї установи має законодавчу силу. Лише подавши заяву, батьки можуть зобов'язати будь-який дошкільний, загальноосвітній, позашкільний або професійно-технічний навчальний заклад організувати інклюзивний клас чи групу та відправити туди асистента вчителя. Так будь-хто з батьків, хто має найменшу підозру, може привести свою дитину на обстеження.

Кожен інклюзивно-ресурсний центр здатен загалом забезпечити обслуговування 7-12 тисяч дітей, в тому числі й з особливими освітніми потребами. На відміну від попередньої практики, ці державні установи функціонують незалежно від того, чи на місцевості є діти з інвалідністю.

На відміну від попередньої практики, ці державні установи функціонують незалежно від того, чи на місцевості є діти з інвалідністю.

Як наслідок, кількість інклюзивних класів щороку зростає. Як повідомило Міністерство освіти і науки України у січні 2019 року, кількість середніх шкіл з інклюзивними класами збільшилась з 1,5 тисячі 2016 року до майже 4 тисяч 2018 року. Для порівняння, 2018 року в інклюзивних класах було близько 12 тисяч дітей. Цього ж року Міністерство очікує, що їх кількість у загальноосвітніх навчальних закладах зросте до 17 тисяч.

Зробити інклюзію можливою

Попри те, що загальний бюджет на інклюзію не збільшуватиметься, усі кошти, які раніше призначали на створення інклюзивно-ресурсних центрів, тепер спрямують на підтримку дітей з особливими освітніми потребами, зокрема для організації робочого простору в класах. Доступність — ще одна проблема для українців з інвалідністю. У серпні 2019 року Кабінет Міністрів підписав Постанову «Про організацію інклюзивного навчання у закладах позашкільної освіти». Цей документ зобов'язує забезпечити необмежений доступ до будівель відповідно до «принципів універсального дизайну в освітньому процесі», «розумного пристосування (за потреби)» та «індивідуалізації освітнього процесу для учнів». За даними Міністерства у січні 2019 року, в Україні пристосували близько 74% середніх шкіл для безперешкодного доступу до першого поверху, хоча пандуси, вказівники та підйомники поки можна знайти не скрізь, де потрібно.

В Україні пристосували близько 74% середніх шкіл для безперешкодного доступу до першого поверху, хоча пандуси, вказівники та підйомники поки можна знайти не скрізь, де потрібно.

Валентина Хіврич запевняє «UkraineWorld», що «брак технічних облаштувань — не головне», адже «багато шкіл почали приймати дітей з особливими освітніми потребами ще до того, як зробили пандус». Важливіше — інклюзивне суспільство та відкритість людей.

З нею погоджується мати 9-річної Діани з синдромом Дауна, Юлія Аронова. Її дочка третій рік ходить до школи у Львові. «Нам пощастило зі школою,— ділиться досвідом із «UkraineWorld»,— тому що попри брак досвіду, практики й знань, учителі й адміністрація просто прийняли філософію інклюзії». Жінка переконана, що без цього нічого б не вийшло. Хоча вона впевнена, що «мала б цілком інший» досвід, коли б не зусилля уряду, Аронова розуміє, що не всі батьки в Україні можуть розділити її позитивний досвід.

Якщо діти найбільш відкриті до інакшості, радянське тавро «особливої дитини», яку часто вважають хворою, міцно вкорінилося у свідомості дорослих.

Якщо діти найбільш відкриті до інакшості, радянське тавро «особливої дитини», яку часто вважають хворою, міцно вкорінилося у свідомості дорослих. Сьогодні багато хто дивиться на дітей з особливими освітніми потребами із сумом та жалем, зауважує Олеся Яскевич, мати сина з інвалідністю й засновниця ГО «Бачити серцем». Жінка каже, батьки хочуть, аби до їхніх дітей з інвалідністю ставилися як до «нормальних» і рівних.

Юлія Аронова зі Львова також прагне зламати хибну концепцію інвалідності у дорослих. Спільно з ГО «Розправлені крила», яку вона очолює, вони намагаються змінити ставлення людей через соціальну рекламу, фотовиставки, ЗМІ та інклюзивні події для дітей. Крім того, навчають студентів у педагогічних інститутах і проводять тренінги для вчителів.

Мама дівчинки з інвалідністю переконана, що тепла атмосфера та стосунки між її дитиною та класом — заслуга вчителів і зокрема, помічника вчителя. До реформи багато шкіл боялися приймати дітей з інвалідністю. Жанна Харчун, директорка ліцею «Просвіта» Львівської міської ради, згадує, що всі боялися, бо «не знали, чого очікувати». Сьогодні на місце страху серед учителів та учнів прийшов ентузіазм.

До реформи багато шкіл боялися приймати дітей з інвалідністю. Сьогодні на місце страху серед учителів та учнів прийшов ентузіазм.

«І вчителі, і учні дуже відкриті до таких діток [з ООП]. Вони у всьому їм сприяють та допомагають, а однокласники так піклуються про них, що це вражає»,- каже Харчун «UkraineWorld». Вона додає, що така підтримка значно полегшує їм роботу.

Згідно з опитуванням соціологічної агенції «Фама», результати якого надала «UkraineWorld» Юлія Аронова, майже 70 % вчителів у Львівській області заявили, що готові працювати в інклюзивному класі. Водночас механізми інклюзії в школі розуміє менше 7 %.

Незважаючи на те, що кількість асистентів учителя збільшується, Україні значно не вистачає кваліфікованих фахівців. Щоб запрацювали нові методики для дітей з особливими освітніми потребами, Міністерство освіти інтенсивно готує вчителів та їхніх асистентів. Інститут післядипломної освіти проводить в регіонах курси з інклюзії для вчителів та директорів тривалістю 1-3 дні. З допомогою незалежних експертів, Міністерство надає ліцензії лише тим, хто проходить тест. Наразі з 869 осіб лише 511 були визнані достатньо кваліфікованими, аби працювати з дітьми із особливими освітніми потребами.

Щоб запрацювали нові методики для дітей з особливими освітніми потребами, Міністерство освіти інтенсивно готує вчителів та їхніх асистентів.

Сьогодні вчителі в інклюзивних класах отримують 20% надбавки до зарплати, а помічники вчителів — повну зарплату. За інформацією Міністерства, 65% бюджету, який раніше використовували для інклюзивно-ресурсних центрів, спрямовують на зарплату викладачам корекційно-розвиткових класів.

Відмовитися від спеціальних шкіл?

В Україні працює 141 школа зі спеціальними класами. Хоч це вже значно менше супроти кількості інклюзивних, дітей у спеціальних класах, очікувано, буде все менше. З огляду на міжнародні стандарти, Міністерство не планує підтримувати спеціальні класи, оскільки вони сегрегують дітей.

З огляду на міжнародні стандарти, Міністерство не планує підтримувати спеціальні класи, оскільки вони сегрегують дітей.

Паралельно із реформами в напрямку інклюзії, спеціальні заклади освіти також залишаються. Багато з них зараз перевіряють. «У цих спеціальних закладах часом знаходяться діти, які не мають там бути. Вони часто виконують якусь соціальну функцію»,— коментує Хіврич для «UkraineWorld». Тим не менше, вони залишаються доступними для тих, хто потребує спеціальної опіки.

Як розповіла Марина Порошенко Радіо Свобода минулого року, Україна, радше за все, піде шляхом змішаної системи, «коли працюють і інклюзивна освіта в звичайних школах, і спеціальні заклади для людей з важкими нозологіями».

Попри те, що майже 90% дітей з особливими освітніми потребами досі замкнені в чотирьох стінах соціального упередження й страху своїх батьків, Валентина Хіврич налаштована оптимістично. «Ми плануємо зробити всі школи інклюзивними, навіть спеціалізовані,— чиновниця ділиться із «UkraineWorld».— Коли ми тільки починали процес, мало хто знав, що означає слово «інклюзія». Сьогодні всі знають і використовують це слово».

Ірина Матвіїшин
Журналістка та аналітикиня проекту "UkraineWorld" та ГО "Інтерньюз-Україна"

Схожі статті

VIDEO
12 грудня 2017 р.

Пенсійна реформа. На які зміни чекати.

Складнощі запровадження пенсійної реформи в Україні.
Російська агресія
16 квітня 2020 р.

Напередодні Великодня Московський патріархат ризикує здоров’ям вірян

В умовах загальноукраїнського карантину церкви шукають способи відповідального святкування Пасхи. Натомість, російська церква в Україні ставить під загрозу здоров’я...